[вчуся потрошку писати пости українською]

— Якщо ти так будеш реагувати на кожне моє слово, красунє, королевою ти не станеш. Королева має бути спокійна. Доброзичлива. Сконцентрована.
— Чому б тобі тоді не стати королевою? Ти доволі сконцентрована у своїй ненависті до мене. Настільки, що я не знаю, чи ти взагалі знаєш, що таке любити когось.

***

Це було жорстко. І неслушно. І від батька влетить, коли вона повернеться додому. Але в них все було готово: постава, тон, промова. Принцеса навіть навчилась згорда дивитись на простих левів, так, як це має робити королева, коли відчуває невдоволеність.

Але Аіші було мало, і вони не припиняли навчання навіть на день. Еліані, яка на той час була головною мисливицею прайду, це не подобалось. В неї були свої плани на принцесу, про які і Аішу, і Муфасу завчасно повідомили.

Та де слово Елі слово, а де — радниці короля?

"Дівчинка має знати, як постояти за себе", казала мисливиця. "Нащо, — сперечалась Аіша, — за неї постоїть її прайд".

Шанні, саме собою, ніхто не питав. А у неї був свій погляд на те, як має проходити церемонія, скільки часу вона має витрачати на дипломатію, а скількі — на такі важливі речі, як полювання, щоб нагодувати їх великий прайд.

Ні батько, ні його радники цих поглядів не поділяли. Тому вона вчилась говорити стурбованим голосом, але не занадто, щоб не налякати прайд. Як треба бити чолом перед сусідами-королями. А також їх родоводи до третього коліна.

Вчила би до десятого, але, дякуючи Айхею, прайди навколо були молоді.

До церемонії лишався день, коли Шан, нарешті, не витримала палкої критики і спалахнула сама.

Зараз вона швидким кроком рятувалась до найближчого дерева, чвиркаючи образи на своєму шляху.

— Як ти мене вже дістала, праведнице. Лапу став сюди, кажи голосніше, не мугикай, принцесі це не личить. Якщо ти така розумна і вправна, чого ж тато обрав королевою не тебе?

***
Та то були причини.

В Шанні та братів було щасливе дитинство, наскільки воно може бути щасливим у цій спекотній саванні. Вони народились у великому прайді, якого боялись вороги і поважали сусіди. Вони — діти короля, який сам відвоював ці землі, а потім, щоб закріпитись, не дерева кинувся дріпати, а пішов домовлятись з сусідами.

Саме їх батько першим пристав на пропозицію короля Сходу Сонця, за дивовижним збігом теж Муфаси, започаткувати Раду Чотирьох, на всі навколишні прайди — Світла, Сходу Сонця, Лазурового Неба та королевства Сонця. Навіть прайд Єдиних подекуди долучався, хоч їх землі лежали неблизенько. 

Муфаса був королем сильним і поважним. Своїм прикладом показував, що керувати прайдом — не те саме, що володіти левицями. Що це король насправді служить своїм левам, а не вони йому. Розуміючи це, навіть найвідчайдушніші самці не допускали думки скинути Муфасу.

Нащадки короля росли в щасті та в безпеці. 

Але було одне "але". Звали його Сарабі, і вона була дружиною Муфаси та матір'ю його трьох дітей.

І одного дня, Сарабі зникла.

***

Вона пам'ятає як все змінилось. Як посуворішав батько. Як погасли очі Сімби, старшого брата, якого їх матір любила найдужче. Як замість ласкавого язика і доброї посмішки в її житті зв'явилась холодність і вимогливість Аіші.

Як між батьком та Сімбою виросла прірва, яку вони не змоглися здолати. Настільки, що коли брат прийшов за благословенням короля, батько відмовив. І зараз той, хто мав би стати наступним королем, ганебно готувався володіти клаптиком землі та двома левицями десь на околицях саванни, замість того, щоб зоріти на власній церемонії.

Як вона, принцеса Шанні, яка мала б мріяти про тепленьке місце радниці або старшої мисливиці, зійде на скелю.

***

Шанні вже не дитина, розуміє: Аіша сварить, бо любить. І хоче їй кращої долі.

Та це не значить, що принцеса має всіх слухати і мовчазно підкорятися. Її життя наставниці не належить. А поки не відбулась церемонія Посвяти, життя Шан не належить нікому, окрім неї самої.

Вона, нарешті, дісталась улюблених дерев, що спокійно роками росли на межі двох прайдів — Світла та Сходу Сонця. Накрайще місце, коли хочеш сховатись від допитливих глаз, але дибати сюди довгенько.

«Причина має бути, бо чого б ти тоді приходив?»

— Не має. Але раніше я тебе тут не бачила, — голос левиці злагіднів, вона заспокоїлась і сіла поруч з Муфасою. Мати казала, що Шан зовсім не схожа на своїх батьків. Ні лицем, ні характером. Але між нею та Муфасою була ця дивна спорідненість душ.

Чи не кожен з їх прайду, не беручи до уваги Аішу, хоч раз у житті щось невдоволено буркотів про її характер. Запальна. Вперта. Горда. Часто сумна і невдоволена.

Коли принцесі стукнуло півроку, зненацька виявилось, що бавитись з друзями їй не личить. А дитяча пам'ять коротка — почекали сьогодні, почекали завтра та і все.

Батько чекав. Слухав її. І був поруч.

Принцесі не личить мати друзів. Це незважливо і нечесно, бо кожен лев і левиця важливий для їх існування. Не можна виділяти. Не можна мати улюбленців.

Тому й був в неї лише один друг. Та хтозна, може, на Церемонії доєднається і ще хтось? Друг чи подруга з сусіднього королівства. Батьку це б сподобалось.

Батько...

Скільки того життя: як важко не працюй, якою королевою не будь, ніколи і нізащо не стати їй такою, як Муфаса. Такий король буває один на вік. Її обов'язок, як сумлінної правительки та доньки, не зганьбити його і його пам'ять.

«Чи ти впевнений? Чи не підвів тебе той досвід, твій вік левиний?»

Король мовчить, непохитний, як скеля, якою володарює. Мовчить і дивиться кудись, куди її очі не бачать.

— Завтра зранку, коли я зійду таки на ту скелю... Що я маю відчути? Що відчував ти?

Вона не може думати ні про що, окрім скелі. Прайду. Короля старого і нової, майбутньої королеви.

Він слухає, але чи чує?

Батько не шаман, не спілкується з Королями Минулого, а Айхею не шепче свою волю королю у вухо. Але він, мабуть, відчуває це: церемонія не змінить майже нічого в їх королевстві, але змінить їх.

Хондо казав, для короля, Церемонія — перший погляд у вічність. Король розуміє, що його влада і його час не безмежні. Вже дуже скоро інший лев, молодий та сильний, займе його трон. І час покаже, чи був старий сумлінним королем — та батьком.

Вже дуже скоро не прайд залежатиме від його слова, а він від їх щедрості.

Та Муфаса завжди залежав і не цурався визнати це. Його розум, сила і хоробрість нічого не варті без його вправних левів і сміливих левиць. Хто такий Муфаса, коли за ним не стоїть королевство? Ще один приречений лев у безмежній саванні.

Та батькові боятись нічого: їх береже сам Айхею. Їх бог з ними, серед прайду, і прайд не похитнеться. Він їм допоможе перед світанком.

Їх світанок жевріє.

***

Шан посміхнулась, щойно почула про Хондо. Так, старший радник короля ніколи не був мовчазним чи сором'язливим. Маленька принцеса чула, як про нього казали леви їх та інших прайдів: жало в язиці.

Але це не відміняло ні його розуму, ні чуття.

Щоб там не станеться з батьком, в неї залишаться його радники.

— Не підведи себе. І свій прайд. А за мене не думай.
— Це просто посвята, тату. Просто посвята, — чи до себе вона це каже, чи до Муфаси? — Як не буде, але ти завжди матимеш місце в моєму прайді, коли Бог звелить йому стати моїм. Я не хочу, щоб ти був чужинцем у своєму домі.

-- Твоя правда, мами в мене немає, - Шанні помовчала, ніби зважуючи все те, що вона хотіла сказати Аіші: - Та мені і не треба. Віриш? В мене ти за неї.

увесь біль і всю ніжність, твердість лапи і посмішку в очах, її жорсткий, сухий, як пустеля, сміх - і ніжність як квітка у тій пустелі - така рідка, ніби одна на все життя.

І Шанні огорнуло вдячністю, як хвилею. За все, що стара левиця зробила для неї, навчала, підтримувала, так, невміло, занадто суворо. Але як вміла. Як навчило її життя, таке несправедливе і болюче. Аіша взяла цей невимовний біль і перетворила його на любов. Сувору, але справжню.